21 березня в цілому світі відзначають Всесвітній день людей з синдромом Дауна.
Вперше цей день став щорічно відзначатися з 2005 року і був заснований на VI міжнародному симпозіумі по синдрому Дауна, проведеному в Пальме де Майорка за ініціативою правлінь Європейської та Всесвітньої асоціації Даун-Синдром.
Для того щоб підвищити рівень проінформованості суспільства про синдром Дауна і звернути увагу на необхідність поліпшення якості життя та інтеграції у суспільстві людей з синдромом Дауна у всому світі проводяться різні заходи.
Саме розвиток дітей з цим синдромом як і здорових малюків, залежить від впливу найрізноманітніших факторів.
Що може робити дитина з синдромом Дауна?
Сучасні дослідження порушили той міф що всі що всі діти із синдромом Дауна мають глибокі інтелектуальні порушення, але сьогодні є діти з різним інтелектуальним розвитком.
Дітки із синдромом Дауна можуть ходити, навчатися, читати, писати і робити майже всі ті речі які роблять інші нормо типові діти.
Вони гуляють, розмовляють, одягаються, але цього всього потрібно їх навчити.
Дуже корисно в таких випадках є своєчасна лікувально-навчальна терапія, що розпочинається з самого дитинства.
Вони в змозі освоїти багато чого з того, що роблять інші діти – якщо вчасно займатися їхнім розвитком, і в цьому першими помічниками стають саме батьки.
Рекомендації для педагогів у роботі з дітьми з синдромом Дауна
Основною метою виховання та навчання дітей з синдромом Дауна є їх сімейно-соціальна адаптація. Заохочуються групові заняття для поліпшення соціальної пристосованості дитини та її підготовки. Також вітається перебування дитини в дитячих колективах (наприклад, в дитячих садах), оскільки доведено, що перебуваючи в колективі, діти з синдромом Дауна швидше і краще пристосовуються.
Що потрібно знати вчителю про особливості навчання дітей з синдромом Дауна?
Отже, якщо у вашому класі навчається дитина із даною патологією, вам як педагогу рекомендовано дотримуватися наступної послідовності, адже саме від цілеспрямованих, послідовних дій вчителя залежить значна частина успіху дитини.
- Осмислити та усвідомити сильні сторони дітей із синдромом Дауна;
- Осмислити та усвідомити слабкі сторони дітей із синдромом Дауна;
- Скласти календарно – тематичне планування на основі навчальних програм із врахуванням сильних і слабких сторін;
- Підібрати ефективні методи та методики навчання;
- Під час навчання опиратися на сильні сторони й зважати на слабкі сторони дітей;
- Проводити систематичний аналіз своєї взаємодії з учнями під час навчання;
- Виявляти гнучкість – готовність змінюватися і змінювати.
Сильні сторони дитини із синдромом Дауна:
- Соціальне розуміння;
- Емпатія і соц. навички;
- Здатність до наслідування;
- Самостійність;
- Побутові навички;
- Візуальна короткочасна пам’ять ;
- Візуальне навчання;
- Читання.
Слабкі сторони дитини із синдромом Дауна:
- Слух і зів;
- Вербальна короткочасна пам’ять ;
- Навчання на слух;
- Мова і мовлення;
- Робоча пам’ять;
- Математичні навички.
Звичайно ж, не все у вихованні дитини для батьків та педагогів буде легко. Щоденні інтенсивні заняття вимагають великої праці і терпіння. Не завжди зможете досягти 100% бажаного результату. Але скільки радості вам будуть приносити нехай навіть маленькі перемоги дитини! А їх при бажанні і наполегливості буде багато!
Поради для батьків дитини із синдромом Дауна
Дитину із синдромом Дауна виховувати не легко. Тут багато чого залежить від батьків і, звичайно, від ступеня складності захворювання. Зазвичай такі діти розвиваються повільніше. Найбільш помітно у таких дітей відставання у мові. Розвиток координації рухів у них теж сповільнений, тому спостереження за їх розвитком схоже на перегляд фільму про звичайну дитину в уповільненому відтворенні.
Незважаючи на те, що такі діти повільно розвиваються, вони дуже товариські. Вони добродушні і чуйні.
Батькам, які виховують дитину з синдромом Дауна, дісталася нелегка доля. І в той же час у них є шанс пройти захоплюючий шлях безпосередньої участі в дорослішанні маленької людини, випробувати задоволення від її досягнень і успіхів. А їх дитя не залишиться невдячним і відплатить за турботу відповідною любов’ю і ласкою. Ця дитина ніколи не відкине своїх батьків.
Ви потрібні своїй дитині терплячими, сильними, люблячими, впевненими. Необхідно зрозуміти, що ви змінити в змозі, а що ні, і не розпорошувати сили на порожні і помилкові дії. Тобто, якщо повне лікування дитини неможливе, ваша мета навчити її жити з цим захворюванням повноцінно, активно, самостійно і отримувати радість від життя.
Головне при спілкуванні з дитиною з особливими потребами – це не порівнювати її зі нормо типовими дітьми. Вона особлива і сприймає світ трохи інакше. Не треба опускати руки, а, навпаки, треба починати займатися з дитиною. Знайомити її з навколишнім світом, адже вона не така вже й безпорадна. Вона просто вчиться трохи повільніше інших дітей і вимагає більше часу.
Не женіться за досягненнями і пам’ятайте, що навантажуючи дитину понад міру, ми, замість того щоб крок за кроком спонукати її рухатися вперед, породимо у відповідь протест, а через деякий час будь-яка спроба навіть просто наблизитися викликатиме афективну тобто агресивну реакцію. Якщо ми хочемо здобути хорошого результату, то повинні бути дуже уважні і чутливі до свого малюка, вміти зрозуміти момент, коли він готовий до взаємодії, коли чекає і бажає нашої допомоги. Потрібно завжди йти з дитиною рука в руку, але трішки попереду. Спонукати його до дії на стільки, на скільки він може – і трохи більше.
З дитиною потрібно займатися. Мета всіх занять – допомогти маленькій людині поступово адаптуватися в навколишньому світі. Для цього необхідно розвинути сенсорні сприйняття (зір, слух), моторні навички (рух) і мова (сюди входять формування емоцій і навички спілкування).
У перший рік життя дитини основний її досвід – це досвід спілкування з оточуючими людьми. Дітки з синдромом Дауна практично не відрізняються від своїх однолітків у цьому віці. У цей період (як, втім, і інші) дуже важливо, що б дитина відчувала контакт з вами: доторкання до нього, беріть на руки, розмовляйте з ним. Ви помітите, що дитина із задоволенням іде з вами на контакт – вона шукає вас очима по кімнаті, посміхається вам, радісно агукає.
Важливим етапом у розвитку дитини є становлення мови, яка стає провідною ланкою у формуванні в подальшому його нервової діяльності. Говорити вони починають пізніше, іноді значно пізніше звичайних дітей.
Чим ви можете допомогти своїй дитині?
- У першу чергу, оточіть її своєю любов’ю і турботою, але не обмежуйте її свободу своєю гіперопікою. Не шукайте в поведінці дитини будь-яких відхилень, адже всі діти по-різному проявляють свої почуття. Пам’ятайте, що її основні потреби не відрізняються від потреб будь-якого іншої дитини.
- Поспілкуйтеся з батьками дітей з синдромом Дауна, їхні поради допоможуть вам у заняттях з малюком, а позитивний досвід додасть впевненості. Знайте, що існують організації, що займаються допомогою дітям з синдромом Дауна.
- Постійно займайтеся з вашою дитиною, використовуючи при цьому її сильні якості – хороше зорове сприйняття і здатність до візуального навчання. Показуйте їй різні картинки, літери, написані слова, будь-які інші наочні посібники.
- Потихеньку виводьте малюка з пасивного стану – підштовхуючи його до стеження за іграшками, акцентуючи увагу на оточуючих предметах.
Ви вже звикли, що завжди і у всьому повинні бути вчителем своєї дитини. Кожен навик вона набуває з вашої подачі – це ж стосується і вміння спілкуватися з іншими. У перші рази ви повинні самі інсценувати спілкування – не просто сказати: Дай хлопчикові ручку, – а взяти руку дитини і вкласти в руку хлопчика. Поставити іншому малюкові кілька питань, показати, як можна грати разом – тобто дати модель поведінки. Ваша дитина поступово все буде робити сама, але всьому цьому її навчите ви.
Будьте готові до того, що під час навчання вам доведеться зіткнутися з труднощами в запам’ятовуванні малюком нових понять та навичок, у встановленні послідовності дій, в умінні міркувати і узагальнювати. Знайте що у діток із синдромом Дауна є проблеми при засвоєнні математичних знань.
Намагайтеся розширювати коло спілкування вашої дитини, адже ще одна його сильна сторона – це здатність наслідувати поведінку однолітків і дорослих, вчитися на їх прикладі.